Каси Ощадності

адреса: вул. Банкова 6

Скарбниця під захистом химер
Десятимільйонні річні обороти готівки, віденські системи безпеки та доларові депозити – таким було повсякдення будівлі Повітової каси ощадності в Бережанах.
Банківське ощадне товариство в місті було засноване 1897 року й потребувало статусної будівлі для свого функціонування. У 1910 році завершилося зведення банку, яке обійшлося в 150 тисяч корон, тож бережанці нарешті змогли милуватися новою будівлею. Автор проєкту – популярний архітектор Гіполіт Слівінські, що вклав у будівництво свій львівський досвід й усі доступні на той час технології.
Будинок на свій час (та й зараз також) вважався мистецьким шедевром. Стіни фасаду були вкриті рустом – імітацією кам’яної кладки; кожне з вікон мало свій маскарон, що з латинської означає «дух-оберіг». Концепцію декору розробив Антоній Юзеф Попель, який уже мав досвід співпраці з Г. Слівінським у Львові. Скульптор прикрасив будівлю маскаронами чоловіків та жінок, баранів і мавп, грифонів й інших химер. Крила банку сполучені широким балконом із перилами, щедро всіяними неоґотичними орнаментами. Будівлю увінчують щипці-вімперґи, прикрашені хрестоцвітами та краббами.
Увійшовши через парадні двері, відвідувач минав ґанок чергових служби охорони банку та потрапляв у широкий коридор. Перед ним поставали інтер’єри, щедрі неоґотичними пілястрами й символічними трилисниками. Відчуття величі створювала монохромна кладка підлоги та сходи з білого мармуру з латунними фіксаторами для килимів. Стеля ж була прикрашена ґотичними невюрами – атрибутами пізньосередньовічних замків.
Із тильної сторони банку був дворик із двома вишуканими кованими воротами та високими ґотичними мурованими стовбцями. Одна брама працювала лише на в’їзд, а друга – на виїзд, що було досить зручним для банківських інкасаторських карет. З подвір’я в банк вели чорнові сходи. Ними вносили ручні ящики-сейфи з готівкою або ж вугілля, яке тримали в підвалі й використовували для опалювання будівлі. Підвал був поділений на окремі приміщення та мав гідрант біля входу. 
У правому крилі першого поверху містились офіси для юристів і службовців. Прикладом цього слугує вивіска адвоката Рейха на фасаді. Натомість ліве крило проєктували під касово-операційну залу.
Тут можемо перейти до теми безпеки установи. Двері до кас були додатково оснащені розсувною решіткою ножничного типу. Ця технологія була доволі рідкісною й малопоширеною в Галичині, здебільшого її представляла «система Bostwick» фірми Альфреда Вольтара.
Підлога касового залу була вкрита метлаською плиткою з геометричним орнаментом. Тут же передбачалася плануванням «сталева кімната» з масивними сейфовими дверима та кейсами-«скарбонками» для зберігання готівки чи інших цінностей клієнтів банку. Кабінети опалювали п’єцами з орнаментованими кахлями.
Перейти на другий поверх можна було або парадними, або прихованими металевими ґвинтовими сходами. Їх у банку було двоє – окремі для кожного крила будівлі. Завдяки цьому персонал міг комфортніше пересуватися між поверхами та переносити цінності з залу в зал, не перетинаючись із клієнтами в коридорах.
Праве крило другого поверху планувалось як житловий, а також робочий простір адміністрації. Тут було передбачене краще утеплення стін і комфортніші переходи між кімнатами. Самі інтер’єри вінчала галерея портретів монархів Речі Посполитої.
Ліве крило другого поверху було робочим. Тут, вочевидь, зберігали основні цінні папери й готівку. Двері до зали мали додаткову масивну решітку з товстими прутами та замки-засуви з латунними ручками. А найцінніше – стінний вмурований сейф із Відня фірми Франца фон Вертгайма. Його компанія надавала комплексні послуги із системи безпеки банків по всій Австро-Угорщині: продавала й монтувала банківські меблі, системи, кабінетні та стінні сейфи. Вертгайм першим в імперії почав гарантувати антизламні системи своїх сейфів (у разі спроби незаконного проникнення замки автоматично блокувалися), а також – найкращу пожежостійкість. У Відні та Стамбулі він навіть публічно спалював свої сейфи, демонструючи стовідсоткове збереження цінностей після пожежі.
Довіра міста й повіту до банку була чималою. До початку Першої світової установа налічувала до 3.5 млн австрійських корон прямих вкладів і 10 млн річного обороту. А станом на 1929 рік обіг річних коштів сягнув рекордних 30 млн злотих.
Під час воєнних лихоліть ХХ ст. будівля банку відігравала різні ролі – від госпіталю до військового штабу. У наш час від розкоші будівлі початку минулого століття залишилося мало й, на жаль, щороку втрачається все більше архітектурних оздоб. Це певною мірою виклик для нашого покоління – берегти, любити та шанувати архітектурну історію Бережан.